Імена

Оценка пользователей: / 7
ПлохоОтлично 

До 100-річчя від дня народження

Василь Баженов: ГОЛОВНЕ НАВЧИТИ НАШИХ СОКОЛЯТ ЛІТАТИ!

Відомий подільський письменник - педагог Василь Миколайович Баженов прожив довге і славне життя. Народився він 16 лютого 1916 року у селі Капшина, Калязінського повіту Тверської губернії. Дід його був священиком, мати і батько – вчителями. Від них успадкував він уміння побачити, вирізнити і передати людям діаманти прекрасного у житті. Від ранніх дитячих років навчився підмічати тонкі нюанси світлотіней, тихе сяйво і мудрість живої природи. Чесноти і вади людини – її найвищого створіння.

Після закінчення середньої школи та Центральних курсів іноземних мов – працював викладачем німецької мови у середніх школах. Роботу вчителя Василь Миколайович поєднував із вивченням природи, художньою творчістю та навчанням в Інституті іноземних мов. Його перші публікації почали з'являтись у центральних газетах у середині тридцятих років минулого століття. Незабаром після закінчення інституту в 1939-у році, молодий учитель був призваний до лав армії.

Велику Вітчизняну війну молодий солдат Василь Баженов зустрів у Станіславі (нинішній Івано-Франківськ). Разом з однополчанами випив він гірку чашу перших поразок, а згодом зазнав жаху та знущань в оточенні і полоні. Втеча з полону, поневіряння у ворожому тилу додали не один сивий волос у скроні, але не знищили прагнення боротись з фашистами. Тому, одразу після приходу наших військ, знову влився у солдатські  ряди.

Воював до завершення війни. Не раз був поранений, контужений. Під час лікування, у місті Вінниці познайомився, а згодом побрався із Тамарою Костянтинівною Войтюк. Вона стала його літературною Музою, помічницею і порадницею на все життя.

У сонцесяйний рік перемоги демобілізований сержант В.М. Баженов, був направлений Кам'янець-Подільським Облвно у Старокостянтинівський район. Тут і поселився разом з дружиною та дітьми. Вчителював у Немиринецькій середній школі, а пізніше був запрошений на роботу в Новоселицький ветеринарний технікум. Люди і природа Староконстантинівщини стали близькими і рідними молодому викладачу. У вільний час, з рушницею за плечима, із мисливським собакою Топом обійшов не один десяток кілометрів навколишніх місць. Незабутні зустрічі із волинянами, враження від мальовничих краєвидів .рідкісних явищ природи, які супроводжували його на кожному кроці, викликали могутній струмінь творчого горіння  яке вже не згасало ціле життя .

Перші замальовки, новели, нариси, статті молодого письменника транслювались по Всесоюзному радіо, а пізніше були надруковані на сторінках районної та обласної газет. Перше видання мисливських оповідань - "Новели - дробинки" полюбились багатьом читачам. Книжка цих новел "Лісова повість" була розкуплена у магазинах хмельничанами швидше ніж за тиждень. Майстерно вирізьблені образки вражали добірною мовою, досконалим зображенням непересічних людей лагідних і гордих, безмежно закоханих у рідну землю.

Новели передавали по обласному радіо, чимало викладачів мови, історії та географії використовували їх, як найкращу, виразну і образну ілюстрацію на своїх заняттях.

Художня літературна творчість В.М.Баженова привернула до себе увагу відомих літераторів України. Не раз він зустрічається із письменником мучеником Микитою Павловичем Годованцем, славетним поетом - байкарем, який у 50-х роках саме повернувся із сибірських таборів. Чималий вплив на Василя Миколайовича та його творчість мали дружні поради М.А. Скорського, П.А. Загребельного, Панча П.Й, а також широко знаної на Хмельниччині філолога викладачки історії вітчизняної та світової літератури, доцента Є.М.Гінзбург.

1975-й рік пам'ятний любителям українського красного слова тим, що Національну Спілку письменників поповнила когорта талановитих авторів. Серед літературних рекрутів Василь Миколайович Баженов вирізнявся значним літературним доробком, життєвою мудрістю, а головне реалізмом і зрілістю суджень, власним літературним стилем Це відмітили у своїй вітальній телеграмі класики сучасної української літератури. Микола Бажан, Юрій Збанацький, Олександр Корнійчук, Володимир Сосюра .Павло Тичина, Петро Панч. Їхнє визнання окрилило письменника. У ці роки з - під його пера виходять захоплюючі романи, повісті, новели, цілі цикли педагогічних статей, роздумів про методику виховання юних.

Як відмічають досвідчені літературні критики, у багатьох творах майстра виразне місце займає молодіжна тематика. У цьому нема нічого дивного, адже письменник все своє життя (окрім років війни) працював з школярами та студентами. «Головне завдання письменників України: навчити наших соколят літати!» -  часто повторював він.

Пошуки юною паростю свого місця у житті, те, як молода людина переживає і осмислює громадські та побутові події, як вона ставиться до людей, до праці, до проблем кохання, сенсу людського життя, .любові до рідної землі та рідної мови показав письменник у своєму романі про життя студентів Новоселицького ветеринарного технікуму "Право на щастя". Треба відмітити, що цей, виданий у 70-ті роки твір, належить до небагатьох існуючих у сучасній українській літературі книг, у якій так глибоко і оригінально, з яскравою художньою виразністю показано розвиток і становлення молодого фахівця. Як зазначали відомі подільські педагоги, висловлені у романі ідеї, вийшли далеко за межі одного навчального закладу і є узагальненими досягненнями української педагогіки.

Проте творчість письменника не обмежується однією тематикою. Вона набагато ширша та багатогранніша. Видавництва: "Спілка Письменників України", "Молодь", "Веселка" протягом 70-90-х років порадували українського читача, надрукувавши збірки оповідань В.М. Баженова: "Лісовий хірург", "Струмок мого дитинства", "Золотий олень", нариси, казки, а також його останній роман "Збережи сонце!"

Чимало завдань поставив перед собою талановитий письменник. Проте на заваді стали численні хвороби, поневіряння минулого, старі рани. У квітні 1995 року Василя Миколайовича Баженова не стало. Але його мудрі книги, переживши автора, несуть і ще довго будуть нести до людей полум'я його гарячого серця.

Нині, у 100-у річницю від дня народження В.М. Баженова, земляки-подоляни, колеги-вчителі, письменники, пересічні трудівники, колишні і нинішні учні, юнаки і дівчата, згадують його добрим словом, віддають шану його таланту, великій невтомній праці задля майбутнього вільної, незалежної, багатої та щасливої матінки – України.

 Віктор Мороз – доцент, кандидат наук, член Національної Спілки краєзнавців України

 

Роман Черкашин. Заслужений артист  України, доктор мистецтвознавства, професор, народився 16.03.1906 р. в м.Старокостянтинові. В 1925-1927 навчався в Київському музично-драматичному інституті.З 1925 року працює в театрі «Березіль». Режисер вистав «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Кропивницького, «Гроза»  О.Островського, «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука та ін. В 1947 році Черкащину присвоєно звання Заслужений артист України. Доктор мистецтвознавства, професор Черкашин автор посібників «Художнє  читання, техніка та логіка мови»(1960), «Художне слово на сцені»(1989). У1973 р. разом з дружиною створили музей театру «Березіль» при  театрі Шевченка.

 

Микола Васильович Гнатюк - естрадний співак, Народний артист України, народився в с. Немирівка, Старокостянтинівського р-ну в 1953 р.

В 1969 році закінчив Старокостянтинівську музичну школу по класу баяна. Лауреат всесоюзних, республіканських та міжнародних фестивалів.

 

 

 

 

Абраам Гольфаден (1840-1908) - єврейський поет i драматург, народився в м. Старокостянтинові, збірки його віршів 60-х років  ХІХ ст. пройняті співчуттям до тяжкої долі бідняків. Автор п'єс: «Чаклунка», «Два йолопи», «Шмендрик», «Рекрути», «Суламіф», «Бар Кохба» та інші. В 1888 році виїхав до США, помер в Нью-Йорку.

 

 

 

Микола Кіндратович Кондратюк  05.05.1936 - 2006pp.) - народився у м. Старокостянтинові  український співак (баритон), педагог, народний артист СРСР з 1978р. Закінчив 1958р. Київську консерваторію, з 1968р. и викладач; 1974-1983 pp. - ректор; 1979р.- професор. 1959-1966 pp. - соліст Київського театру Опери i Балету. У 1963-64 pp. стажував у театрі Ла- Скала (Італія, Мілан), а в 1973 - 1985 pp. - голова правління Музичного товариства УРСР. Партії - Остап («Тарас Бульба» М.Лисенка), Максим («Арсенал» Г. Майбороди), Irop («Князь Irop» Бородша). В 1972р. одержав Державну премію УРСР iм. Т.Г.Шевченка.

 

Радушинська Оксана Петрівна народилася 27 вересня 1979року у м. Старокостянтинові.З 2003року- студентка Відкритого Міжнародного Університету розвитку людини «Україна».працювала в редакції газети «Новини Поділля»(2003-2004рр-редактор видання).Лауреат Першого Всеукраїнського Фестивалю творчості дітей та молоді»Повір і себе» у номінації «Літературне мистецтво» (1999р).Тричі домінант (2001-2002,2005р.р) та переможець обласної молодіжної  мистецької акції «Подільський Оскар», у номінації «Крок до Парнасу»(2003р) у номінації «Гранослов»(2004р).Переможець літературного конкурсу «Рукомесло-2004». 1-ше місце у номінації «Поезія: «То шлях правдивий . Ти його предтеча»(2004р) Член Хмельницької літературної спілки»Поділля».Член національної Спілки журналістів України. Член Міжнародної Співдружності письменницьких Спілок. На сьогоднішній день - авторка дев'яти поетичних збірок.

Кеба Олександр Володимирович –  уродженець Старокостянтинова проректор Кам’янець Подільського національного університету з наукової роботи, доктор філологічних наук.

 

 

Тамара Артемівна Севернюк - народилася в 1941р. в м. Старокостянтинові в сім'ї службовця, поетеса, журналіст, закінчила Чернівецький університет, член спілки письменників України, член спілки журналістів України, авторка багатьох поетичних книг: «Серце вміє співати», «Срібна папороть», «Джерельні веретена» та ін. Лауреат ряду обласних премій.

 

Баранович Олексій Іванович (1892 - 1961 pp.) - видатний історик народився в м. Старокостянтинові у сім'ї православного священика, i хоч він жив в Старокостянтинові не дуже багато (дитячі роки i канікули під час навчання) але полюбив це місто назавжди, як i весь край. I не випадково так багато робіт присвятив саме Південно-Східній Волині зокрема, Старокостянтинову. Будь яка людина,  що вирішила серйозно займатись проблемами середньовічної icтopiї Правобережної  України, неминуче рано чи пізно вийде на таку неординарну постать, як ОЛ.Баранович. Особливо це стосується тих науковців, краезнавців, які досліджують проблеми Пд.- Сх. Волині XV -XVII ст., адже фундаментальних наукових робіт по цій тематиці, кpiм праць ОЛ.Барановича, практично немає. Цілі покоління краєзнавців, що вивчали питания icтopiї північних районів Хмельницької обл., розпочинали своїi роботи саме з вивчення його книг. Вчений прожив всього 69 років, досить складною виявилась його доля, були в ній 1 Світова війна, складні 20-ті роки, часи жорстоких репресій 30-х, лихоліття війни 1941-1945 pp. 1946 р. - захищає кандидатську дисертацію на тему «Поміщицьке місто часів Речі Посполитої: Старокостянтинів XIV -XVIII ст.». Автор наукових праць: «Упадок города Речи Посполитой (Староконстантинов в XVIII в.) 1947р.», «Население Предстепной Украины в XVI в. 1950 р.», «Новый город Западной Украины XVI в. Основание Староконстантинова 1951 р.». ОЛ.Баранович залишився у пам'яті науковців i краєзнавців як вчений, що глибоко дослідив apxiвнi документи та матеіали i ввів нові фактичні дані в історичну науку, глибоко дослідивши як соціально-економічні, так i демографічні процеси в icтоpiїi" України XV-XVIII ст..

Вербич Олександр Володимирович, який народився в м Старокостянтннові в 1965 р Навчався в художній школі міста .В 1985році  закінчив    художнє Одеське училище ім. Грекова .З 1991по 1992рр- директор школи декоративного прикладного мистецтва у с Самчики Старокостянтинівського р-ну. Від 1992року- викладач Одеської художньої школи №2 м.   Одеси.З 2002 року - член Спілки художників України.   Постійний учасник виставок живопису, графіки з 1983 року. Його персональні   виставки   проходили    в        м. Старокостянтинові, Хмельницькому, Одесі, Києві,  Німеччині.

Синягін Валентин Анатолійович народився 27 січня 1927 року, військовий пенсіонер в звані майора, пристрасний любитель музики.

В 10 років грав на каструлях, кришках, банках, палках, за що мав багато неприємностей від сусідів та батьків. Закінчив семирічну музичну школу, брав уроки скрипки у родича А.Г.Рубінштейна.

В 1960 роках організував в 42 Гарнізонному Будинку Офіцерів естрадний оркестр та ансамбль гітаристів.

Мріяв і створив сімейний ансамбль до складу якого входять Валентин Анатолійович, дружина Антоніна Петрівна та дві доньки. Сімейний ансамбль двічі брав участь у телепередачі "Сонячні кларнети". Приймав активну участь у художній самодіяльності міста.