Постановою Кабінету Міністрів України від  25 лютого № 245 «Про внесення змін в додаток 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» урегульоване право отримання додаткової винагороди за бойове чергування (бойову службу) в розмірі до 20% посадового окладу за 13 тарифним розрядом для окремих категорій військовослужбовців та підрозділів, які залучені до бойового чергування.

 

Право отримання винагороди мають військовослужбовці:  

 

• у частинах і підрозділах ракетних військ, Повітряних сил Збройних Сил, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони України; 

• у розвідувальних (спецпризначення) з’єднаннях, частинах і підрозділах; 

• у підрозділах Держприкордонслужби, які входять до складу прикордонних нарядів, екіпажів, літаків, вертольотів, кораблів і катерів, що виконують завдання з охорони державного кордону, територіального моря та виключної (морської) економічної зони України за час бойового чергування (бойової служби); 

• у частинах і підрозділах Національної гвардії в разі залучення до виконання завдань з охорони державного кордону за час бойового чергування (бойової служби).

 

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 р. № 245 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. № 910» Уряд вносить зміни у Воєнно-медичну доктрину України.

 

 

· дотримання поваги до честі і гідності військовослужбовців: як пацієнтів, так і медичного персоналу;

· медичне забезпечення підрозділів СОУ в необхідному обсязі;

· належний рівень надання медичної допомоги пораненим, профілактики та лікування захворювань, турботи про фізичне та ментальне здоров’я;

· здатність до подальшого вдосконалення та адаптації;

· виконання міжнародних зобов’язань України щодо взаємосумісності медичного забезпечення військ.

 

 

· чітке розмежування функцій між Міноборони, ГШ ЗСУ та КМС ЗСУ, медичними службами усіх складових СОУ, МОЗ та іншими органами державної влади;

· уніфіковані підходи до медичної підтримки; 

· єдині принципи медичної підтримки (медичного забезпечення) на всіх рівнях, залежно від обстановки, спроможностей та визначених завдань;

· інтеграцію міжнародних стандартів з урахуванням актуального бойового досвіду.

 

Підходи до організації медичної підтримки (медичного забезпечення), надання тактичної догоспітальної допомоги та медичної допомоги на догоспітальному етапі, які надаються під час воєнних (бойових) дій та підготовки сил безпеки і сил оборони, формуються на основі стандартів НАТО та/або стандартів, затверджених окремими державами-членами НАТО.

 

 

· Людиноцентричність та пріоритет збереження життя

 

Усі рішення у сфері воєнної медицини повинні базуватися на повазі до людської гідності, збереженні життя та здоров’я пацієнта, а також медичного персоналу, що забезпечується розміщенням медичних формувань з урахуванням безпекових вимог, оперативно-тактичної обстановки та обов’язкового застосування засобів індивідуального та колективного захисту.

 

· Фокус на медичній підтримці (медичному забезпеченні) СОУ

 

Пріоритетним завданням воєнно-медичної системи є медична підтримка виконання широкого спектра завдань СОУ з поетапною адаптацією до системи медичної підтримки (медичного забезпечення) збройних сил держав-членів НАТО, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу, запобігання виникненню і розповсюдженню хвороб, надання медичної допомоги військовослужбовцям, лікування і відновлення їх працездатності та боєздатності після поранень, захворювань і травм.

 

· Цивільно-військова інтеграція

 

Воєнно-медична система інтегрується з системою охорони здоров’я, формуючи єдиний медичний простір, що передбачає спільне використання ресурсів, інформаційних систем, логістики та медичних стандартів задля ефективного реагування в умовах бойових дій, надзвичайних ситуацій та інших криз.

 

· Міжвідомча взаємодія та партнерство

 

Організація функціонування воєнно-медичної системи вимагає чіткої координації та співпраці з урахуванням чіткого розмежування функцій та відповідальності між Міноборони, Генеральним штабом ЗСУ , Командуванням Медичних сил, Міністерством внутрішніх справ, іншими складовими сил безпеки і сил оборони, Міністерством охорони здоров’я, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними партнерами та громадськими організаціями.

 

· Етапність та безперервність медичної допомоги

 

Безперервність медичної допомоги означає охоплення медичною допомогою протягом всього часу проходження військової служби, надання екстреної, первинної, спеціалізованої та паліативної медичної допомоги, реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров’я протягом певного періоду часу і по всьому спектру медичних послуг з безперешкодним та безперервним переходом між ролями надання та надавачами медичної допомоги.

 

· Адаптивність і гнучкість

 

Воєнно-медична система має бути спроможною до швидкої перебудови, розгортання в нових умовах, модульного масштабування та оперативного реагування на зміни обстановки.

 

· Взаємосумісність із системами НАТО

 

Воєнно-медична система функціонує з урахуванням стандартів та доктринальних документів країн-членів НАТО та країн-партнерів, уніфікованої термінології, процедур, підготовки персоналу, забезпечення сумісності організаційних структур та систем управління.

 

· Якість допомоги та відповідальність персоналу

 

Основою стійкої воєнно-медичної системи є підготовлений персонал, який несе особисту відповідальність за якість надання допомоги в межах визначених завдань і повноважень. Підготовка, сертифікація, дотримання клінічних протоколів та етичних норм є невід’ємними елементами професійної культури.

 

 

 

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2026 р. № 276 внесені зміни до Порядку реалізації експериментального проєкту щодо посилення протиповітряної оборони території України шляхом залучення груп протиповітряної оборони, затвердженого ПКМУ від 11 червня 2025 р. № 699.

 

Термін “органи управління протиповітряною обороною” вживається в значенні, визначеному в постанові КМ України № 1506 від 19.11.2025.

 

Відповідно до змін, ініціювати утворення груп протиповітряної оборони у структурі добровольчих формувань територіальних громад  тепер можуть:

 

- командир добровольчого формування територіальної громади, 

- начальник військової адміністрації, 

- командир військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил, якому підпорядковується добровольче формування територіальної громади.

 

Раніше таке право мали лише військові адміністрації. 

 

До  складу груп протиповітряної оборони включаються за письмовими заявами члени добровольчих формувань територіальних громад із числа осіб:

 

- які мають право на відстрочку; 

- пройшли відповідну підготовку;

- отримали сертифікат зовнішнього пілота (оператора) безпілотного літального апарата, майстра або сапера чи документ про відповідну освіту.

 

У склад груп протиповітряної оборони  тимчасово може включатися військовослужбовець Сил територіальної оборони Збройних Сил з відповідною кваліфікацією.

 

Також уточнено, що група протиповітряної оборони з пілотованими повітряними суднами діє в загальній системі протиповітряної оборони Збройних Сил під командуванням Повітряних Сил.

 

Підготовка складу груп протиповітряної оборони здійснюється за рахунок та в межах бюджетних асигнувань.

 

Джерело: Постанова КМ України  від 02 березня 2026 р. № 276

 

 

 

Постановою  Кабінету  Міністрів  України   від   02  березня  2026  року   № 290  внесені зміни до експериментального проєкту щодо посилення протиповітряної  оборони шляхом залучення  підприємств до утворення груп  протиповітряної оборони. Порядок затверджений  постановою  Кабінету  Міністрів   від  11  червня  2025  року   № 699.

 

Зміни  передбачають,  що служба забезпечення органу військового управління протягом 2 днів з дня ухвалення Командуванням Повітряних Сил  ЗСУ рішення про передачу протиповітряної оборони та боєприпасів до них забезпечує передачу засобів протиповітряної оборони від військової частини до групи протиповітряної оборони.  

 

Така передача оформлюється актом приймання-передачі (форма акта затверджена    додатком  1  до  Порядку). В  акті  зазначаються: 

 

• військова частина, яка передає засоби протиповітряної оборони; 

• інформація про підприємство (найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ), яке приймає засоби протиповітряної оборони; 

• назва, кількість, категорія, технічний стан та комплектність засобів протиповітряної оборони; 

• залишкова вартість,  номенклатурні, креслярські та заводські номери засобів протиповітряної оборони; 

• підстава для передачі. 

 

Акт складається військовою частиною, яка передає засоби протиповітряної оборони, у чотирьох примірниках, підписується уповноваженими особами військової частини та представником підприємства. Перший примірник акта надсилається Командуванню Повітряних Сил, другий — службі забезпечення органу військового управління, третій — підприємству, четвертий — залишається у військовій частині. 

 

Також  передбачено  проведення  інвентаризації   переданих засобів.

 

У разі використання боєприпасів під час відбиття повітряного нападу, поповнення їх здійснюється на підставі акта про витрати боєприпасів. 

 

Підприємству встановлюється норма критичного залишку боєприпасів. У разі досягнення критичного залишку підприємство невідкладно, але не пізніше 24 годин, подає заявку на поповнення запасу боєприпасів. Відповідальна військова частина зобов’язана розглянути заявку та організувати передачу боєприпасів протягом 24 годин. 

 

Повернення засобів протиповітряної оборони та невикористаних боєприпасів здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту завершення строку, на який вони передавались. Командир військової частини організовує приймання засобів протиповітряної оборони від уповноваженого підприємства на підставі акта приймання-передачі. Служба забезпечення військової частини відображає зміни в бухгалтерському обліку за час перебування засобів протиповітряної оборони у користуванні груп протиповітряної оборони.

 

Засоби протиповітряної оборони повертаються підприємством незалежно від їх технічного стану. Якщо вони стали непридатними для подальшого використання, списуються з обліку відповідно до Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1225  та Порядку списання військового майна у Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого наказом Міноборони від 29 березня 2021 р. № 81.

          

Джерело: постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2026 року № 290.