Деталі

Опубліковано: 26 жовтня 2017

Створено: 26 жовтня 2017

Останнє оновлення: 26 жовтня 2017

Відповідно до Указу Президента України від 23 березня 2017 року №75 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років», в нашій державі протягом 2017 – 2018 років проводяться та заплановано провести заходи по вшануванню жертв тоталітарного режиму.   

Постановою Верховної Ради України від 05.10.2017 № 2161, 27 жовтня 2017 року визначено Днем пам’яті у зв’язку з 80 роковинами із часу масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох.

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як «обычное место расстрелов». 80 років тому там розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців.

Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб –  розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої «Жовтневої революції».

Із 5 серпня 1937 р. за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» розпочалася наймасовіша «чистка» суспільства від ворогів радянської влади, в тому числі у місцях позбавлення волі. За сфабрикованими новими «справами», без слідства і суду із жовтня 1937 до лютого 1938 р. Особлива Трійка УНКВС по Ленінградській області прирекла до розстрілу 1825 в’язнів, які відбували покарання на Соловках. Найбільшу групу – 1111 осіб, розстріляли в урочищі Сандармох (Медвєж’єгорський район Республіки Карелія Російської Федерації). Розстріли здійснювалися 27 жовтня, 1-4 листопада 1937 року.

Справа українських політв’язнів називалася «Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов». У жовтні 1937 року в останній етап пішли близько 300 українців, серед них – поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики академік Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан (дочка Володимира розстріляна під Леніградом, сини Іван і Тарас – у Києві в грудні 1934 р.), письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий…

Соловецьких в’язнів етапували морем до порту Кемь, звідти залізницею перевозили до м. Медвеж’я Гора (з 1938-го Медвеж’єгорск) й поміщали до СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідси засуджених зв’язаними доставляли у Сандармох, де і розстрілювали.

Урочище Сандармох, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства «Меморіал» – історики Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв.

Із 1997-го і до початку воєнної агресії Росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі у Днях пам’яті за загиблими. 27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка.

У 2005 році з ініціативи американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі 4 листопада, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», там споруджено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). У колі на перехресті вгадуються профілі тих, кого називають цвітом української нації.

Маємо шанувати пам'ять репресованих і завжди пам’ятати про цей та багато інших злочинів тоталітарного комуністичного режиму, про Великий терор – масові політичні репресії 1937 – 1938 років, які позбавили життя не один мільйон українців, знекровили наш генофонд та мали на меті поставити на коліна український народ, знищити його прагнення до свободи та незалежності.

Деталі

Опубліковано: 22 жовтня 2017

Створено: 22 жовтня 2017

Останнє оновлення: 22 жовтня 2017

19.10.2017 року о 18.30 год. в 42 ГБО відбувся благодійний концерт української естрадної співачки Натаніки, яка подарувала глядачам гарний настрій своїми чудовими щирими виступами. Міський голова Микола Мельничук привітав співачку у Старокостянтинові та побажав подальших творчих досягнень. Подарунком від територіальної громади міста та усіх присутніх для Натаніки стали букети квітів та книга про Старокостянтинів.

Деталі

Опубліковано: 21 жовтня 2017

Створено: 21 жовтня 2017

Останнє оновлення: 21 жовтня 2017

Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення Західної України з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.

Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

Основними організаторами і виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВД М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад МГБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МГБ і корпус охорони МГБ, особовий склад МВД і прикордонних військ, «стрибки») – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.

Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.

«Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою», - зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович.

Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МГБ довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.

У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.

У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив  до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.

Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.

Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років.

Інформація Українського інституту національної пам'яті http://www.memory.gov.ua

Деталі

Опубліковано: 24 жовтня 2017

Створено: 23 жовтня 2017

Останнє оновлення: 24 жовтня 2017

В неділю, 22 жовтня 2017 року, відбулися святкові заходи з відзначення 10-річчя заснування храму Святої Рівноапостольної Княгині Ольги Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), що розташований в центральному парку ім. Івана Федорова у місті. 

Заходи організував настоятель храму отець Юрій Ланик, Архієпископ і Митрополит, адміністратор Кам'янець-Подільської Єпархії УГКЦ Василь Семенюк, прихожани. 

На храмове свято завітав міський голова Микола Мельничук. 

Архієпископ і Митрополит адміністртор Кам'янець-Подільської Єпархії УГКЦ отець Василь нагородив подячними грамотами тих, хто сприяв діяльності релігійної громади , хто допомагав розбудові храму Святої Рівноапостольної Княгині Ольги. Серед нагороджених був і міський голова Микола Мельничук.

Відбулася Божествена Літургія та чин освячення води на честь ювілею заснування храму.