Століттями вимірюється шлях становлення Старокостянтинова – прекрасного старовинного міста із давньою і славною історією. Але легендарні сторінки недостатньо були досліджені в радянські часи. Це пояснюється тим, що по перше – засновник міста К.Острозький був підданий історичній анафемі, а по друге, місто стало військовою базою і інтерес до його минулого чітко контролювався радянською системою. А тим часом встановлено, що на території міста люди поселились в епоху палеоліту. Та говорити про місто, як перлину історії варто з часів Київської Русі. Сьогодні краєзнавці, історики мають підстави матеріального та документального характеру говорити про ідентифікацію Старокостянтинова з містом Болехівської землі Кобудом. Досліджені сусідні болохівські міста свідчать про оригінальність і самобутність забудов, про високий рівень матеріальної культури. Кількарічні розкопки в місті, що ведуться інститутом археології НАН України дають підстави говорити про Кобудь - Старокостянтинів.
Післякиївський період для нашого міста мало досліджений, але справжнім розквітом стало ХУІ ст. Саме в цей період місто відроджується і автором цього відродження став Костянтин Острозький.
Історія розвитку міста тісно пов’язана із перипетіями, що їх пережила родина кн. Острозького в 50-х рр. ХУІ ст. Втративши право на родове гніздо – Остріг кн. Острозький почав шукати нову резиденцію, гідну свого становища. Вибір випав на с. Коліщенці, за які Острозький заплатив ціну в 120 разів більшу, ніж могло коштувати звичайне село. Отже, князь купував не просто село, а місто. Нехай зруйноване, занедбане, але обов’язково із славною і давньою історією. Причому купував він його двічі, і обидва рази за непомірно високу ціну.
Необхідність власної резиденції спонукала кн.Острозького до прискорених темпів будівництва міста. В 1561 році «на месте издревна существовавшего здесь городища и стал закладывать город» (Н.И.Теодорович «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», «Волынские епархиальные ведомости» №10-18, 1894 г. Кременец, ст.429).
Княжий посад із фортецею, ровом, валом, церквою та ін. був готовий за 10 років. Місто почало повноцінне існування. (За цим криється ще одна дивина. В рік свого заснування (1961) місто Костянтина отримує Магдебурзьке право). Для тогочасної історії це фантастичні події, бо інші міста (Остріг, Кременець, Львів) добивались цього права протягом десятиліть. Старокостянтинів же, ще не ставши містом, отримав всі привілеї. Однозначно це свідчення того, що не село Коліщенці, а якесь давнє місто із своїми збереженими традиціями стало основою для Старокостянтинова.
В місті одразу формується інтелектуальна еліта. Вже в 1572 р., за свідченням документів, в місті поселяється першодрукар Іван Федоров (Федорович).
Ідучи на Брестський церковний собор в 1596 р., князь Острозький взяв із собою п’ять священників із Старокостянтинова. Отже в місті існував гурток людей, близьких до князя. У місто прибуває Северин Наливайко. Він стає сотником надвірного війська Острозького в Старокостянтинові.
В 1599 р. в місті існувала школа (мовою документів “академія”). Документи говорять, що школа існувала при Троїцькій церкві, яка до сьогоднішнього дня є діючою. До слова, в Києві школа виникла в 1615 році і стала великим надбанням історії. Старокостянтинівська ж школа ровесниця Львівської. При школі існував гурток переписувачів. Історії відома згадка про рукописну книгу ”Кормча”,
В період ХУІ та ХУІІ ст. в місті формується цілий архітектурний комплекс, основні складові якого збереглись і по цей час (фортеця, фортечні мури, сторожова вежа).
Місто росте шаленими темпами і досягло рівня Кременця, Луцька і могло за збором торговельного мита змагатися із Львовом. Можливо тому в роки війни Б. Хмельницького за волю України Старокостянтинів фігурував у всіх переговорах, а в 1648 році став в центрі доленосних подій – Пилявецької битви. Б. Хмельницький після перемоги в битві під Пилявою приїхав до міста і тут підписав документ, в якому поляки визнали свою поразку. Саме в Старокостянтинові на козацькій раді було прийняте рішення про продовження війни і рух військ далі на Львів. В той час місто вперше познайомилось з гетьманом Хмельницьким.
В період ХУІІ ст. Старокостянтинів став в центрі гайдамацького руху. Повстанці не одноразово захоплювали місто і розправлялись із польськими конфедератами, які жили в місті і навколо нього. А тим часом місто розбудовувалось і в цей час (1755 р.) будується, при сприянні італійських архітекторів, костьол святого Іоанна (зберігся до сьогодні).
В часи війни наполеонівської Франції із Росією, Старокостянтинів фігурує в армійських зведеннях, а в 1825 р. в місті було розкрито гурток декабристів, які готувались приєднатись до повстання Чернігівського полку в 1826 році. Будинок, в якому збирались декабристи, зберігся до нашого часу. Романтично виглядала історія відвідин Старокостянтинова імператором Олександром І, якому були вистелені килимами всі дороги і густо всипані цукром.
Місто стало колискою виховання польського письменника Ю.Крашевського, єврейського – А.Гольфадена, російського – Ф.Конні. По дорозі із Кам’янця-Подільського до Кременця через місто проїжджав Т.Г. Шевченко.
В роки державотворчих змагань 20-х рр. Старокостянтинів кілька разів опинявся в центрі бурхливих військових подій. В 1919 р. (листопад) С.Петлюра зупинився в місті із військом. І звідси керував військовими діями в так званому “трикутнику смерті”. Тоді ж було розміщено в будинку Чацкіса по вулиці Олександрійській видавничий відділ Пресової Квартири січових Стрільців, а також редакцію газети “ Стрілецька думка“ , яку очолював хорунжий Степан Рудик. На Старокостянтинівщині з 1917 по 1921 рр. 28 разів встановлювалась радянська влада.
Зважаючи на історико-культурне значення замку Острозьких РНК УРСР оголосила його Історико-культурним заповідником. (Постанова Ради народних комісарів УРСР про проголошення замка колишніх князів Острозьких у Старокостянтинові за Державний історико-культурний заповідник). Зважаючи на історико-культурне значення замка колишніх князів Острозьких у місті Старокостянтинові, Рада народних комісарів УРСР постановила:
1. Замок колишніх князів Острозьких у м. Старокостянтинові Шепетівської округи в межах його стін, а там, де стін немає, в межах його природних границь (річка Случ) з усіма старовинними будівлями та спорудами, як от башта, церква, стіни, брама, дзвіниця й замок оголосити за державний історико-культурний заповідник та передати з усім його майном, що має історико-культурне значення у відання Народного комісаріату освіти УРСР. Увага: молитовні й речі, що є в складі заповідника, можна встановленим порядком передавати для користування релігійним громадам.
2. Для передачі зазначеного в арт. І заповідника у відання Народного комісаріату освіти УРСР утворити комісією за головуванням представника Шепетівського округового виконавчого комітету в складі представника від Народного комісаріату освіти УРСР і Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР по одному від кожного.
3. Заповідник утримується, починаючи з 1928/29 бюджетного акту, коштом державного бюджету за кошторисом Народного комісаріату освіти УРСР.
Ця постанова видається на підставі арт.17 постанови ВУЦВК УРСР з 16 червня 1926 р. “Про пам’ятки культури й природи” та УРСР 1926 р. №32-33, арт.259.
Заступник Голови народних комісарів УРСР Сербиченко
Керівничий справ Ради народних комісарів УРСР Я.Касян
В 1932 році тут створений Історико-культурний заповідник, а в 1954 році заповідник було розформовано.
На сьогоднішній день місто гордиться своїми уродженцями: істориком, професором О.І. Барановичем, театрознавцем В.Чаговцем, народним артистом М.Кондратюком, мистецтвознавцем О.Черкашиним, драматургом А. Гольфаденом, поетесою Т.Севернюк, лікарем О.Бланком, який в майбутньому став дідом В.І.Леніна і лікував Т.Г. Шевченка.
В місті існують всі умови для відродження заповідника, а зручні транспортні зв’язки, які існують з часів Київської Русі можуть допомогти місту стати значним туристичним та науково-дослідницьким центром.
Післякиївський період для нашого міста мало досліджений, але справжнім розквітом стало ХУІ ст. Саме в цей період місто відроджується і автором цього відродження став Костянтин Острозький.
Історія розвитку міста тісно пов’язана із перипетіями, що їх пережила родина кн. Острозького в 50-х рр. ХУІ ст. Втративши право на родове гніздо – Остріг кн. Острозький почав шукати нову резиденцію, гідну свого становища. Вибір випав на с. Коліщенці, за які Острозький заплатив ціну в 120 разів більшу, ніж могло коштувати звичайне село. Отже, князь купував не просто село, а місто. Нехай зруйноване, занедбане, але обов’язково із славною і давньою історією. Причому купував він його двічі, і обидва рази за непомірно високу ціну.
Необхідність власної резиденції спонукала кн.Острозького до прискорених темпів будівництва міста. В 1561 році «на месте издревна существовавшего здесь городища и стал закладывать город» (Н.И.Теодорович «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», «Волынские епархиальные ведомости» №10-18, 1894 г. Кременец, ст.429).
Княжий посад із фортецею, ровом, валом, церквою та ін. був готовий за 10 років. Місто почало повноцінне існування. (За цим криється ще одна дивина. В рік свого заснування (1961) місто Костянтина отримує Магдебурзьке право). Для тогочасної історії це фантастичні події, бо інші міста (Остріг, Кременець, Львів) добивались цього права протягом десятиліть. Старокостянтинів же, ще не ставши містом, отримав всі привілеї. Однозначно це свідчення того, що не село Коліщенці, а якесь давнє місто із своїми збереженими традиціями стало основою для Старокостянтинова.
В місті одразу формується інтелектуальна еліта. Вже в 1572 р., за свідченням документів, в місті поселяється першодрукар Іван Федоров (Федорович).
Ідучи на Брестський церковний собор в 1596 р., князь Острозький взяв із собою п’ять священників із Старокостянтинова. Отже в місті існував гурток людей, близьких до князя. У місто прибуває Северин Наливайко. Він стає сотником надвірного війська Острозького в Старокостянтинові.
В 1599 р. в місті існувала школа (мовою документів “академія”). Документи говорять, що школа існувала при Троїцькій церкві, яка до сьогоднішнього дня є діючою. До слова, в Києві школа виникла в 1615 році і стала великим надбанням історії. Старокостянтинівська ж школа ровесниця Львівської. При школі існував гурток переписувачів. Історії відома згадка про рукописну книгу ”Кормча”,
В період ХУІ та ХУІІ ст. в місті формується цілий архітектурний комплекс, основні складові якого збереглись і по цей час (фортеця, фортечні мури, сторожова вежа).
Місто росте шаленими темпами і досягло рівня Кременця, Луцька і могло за збором торговельного мита змагатися із Львовом. Можливо тому в роки війни Б. Хмельницького за волю України Старокостянтинів фігурував у всіх переговорах, а в 1648 році став в центрі доленосних подій – Пилявецької битви. Б. Хмельницький після перемоги в битві під Пилявою приїхав до міста і тут підписав документ, в якому поляки визнали свою поразку. Саме в Старокостянтинові на козацькій раді було прийняте рішення про продовження війни і рух військ далі на Львів. В той час місто вперше познайомилось з гетьманом Хмельницьким.
В період ХУІІ ст. Старокостянтинів став в центрі гайдамацького руху. Повстанці не одноразово захоплювали місто і розправлялись із польськими конфедератами, які жили в місті і навколо нього. А тим часом місто розбудовувалось і в цей час (1755 р.) будується, при сприянні італійських архітекторів, костьол святого Іоанна (зберігся до сьогодні).
В часи війни наполеонівської Франції із Росією, Старокостянтинів фігурує в армійських зведеннях, а в 1825 р. в місті було розкрито гурток декабристів, які готувались приєднатись до повстання Чернігівського полку в 1826 році. Будинок, в якому збирались декабристи, зберігся до нашого часу. Романтично виглядала історія відвідин Старокостянтинова імператором Олександром І, якому були вистелені килимами всі дороги і густо всипані цукром.
Місто стало колискою виховання польського письменника Ю.Крашевського, єврейського – А.Гольфадена, російського – Ф.Конні. По дорозі із Кам’янця-Подільського до Кременця через місто проїжджав Т.Г. Шевченко.
В роки державотворчих змагань 20-х рр. Старокостянтинів кілька разів опинявся в центрі бурхливих військових подій. В 1919 р. (листопад) С.Петлюра зупинився в місті із військом. І звідси керував військовими діями в так званому “трикутнику смерті”. Тоді ж було розміщено в будинку Чацкіса по вулиці Олександрійській видавничий відділ Пресової Квартири січових Стрільців, а також редакцію газети “ Стрілецька думка“ , яку очолював хорунжий Степан Рудик. На Старокостянтинівщині з 1917 по 1921 рр. 28 разів встановлювалась радянська влада.
Зважаючи на історико-культурне значення замку Острозьких РНК УРСР оголосила його Історико-культурним заповідником. (Постанова Ради народних комісарів УРСР про проголошення замка колишніх князів Острозьких у Старокостянтинові за Державний історико-культурний заповідник). Зважаючи на історико-культурне значення замка колишніх князів Острозьких у місті Старокостянтинові, Рада народних комісарів УРСР постановила:
1. Замок колишніх князів Острозьких у м. Старокостянтинові Шепетівської округи в межах його стін, а там, де стін немає, в межах його природних границь (річка Случ) з усіма старовинними будівлями та спорудами, як от башта, церква, стіни, брама, дзвіниця й замок оголосити за державний історико-культурний заповідник та передати з усім його майном, що має історико-культурне значення у відання Народного комісаріату освіти УРСР. Увага: молитовні й речі, що є в складі заповідника, можна встановленим порядком передавати для користування релігійним громадам.
2. Для передачі зазначеного в арт. І заповідника у відання Народного комісаріату освіти УРСР утворити комісією за головуванням представника Шепетівського округового виконавчого комітету в складі представника від Народного комісаріату освіти УРСР і Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР по одному від кожного.
3. Заповідник утримується, починаючи з 1928/29 бюджетного акту, коштом державного бюджету за кошторисом Народного комісаріату освіти УРСР.
Ця постанова видається на підставі арт.17 постанови ВУЦВК УРСР з 16 червня 1926 р. “Про пам’ятки культури й природи” та УРСР 1926 р. №32-33, арт.259.
Заступник Голови народних комісарів УРСР Сербиченко
Керівничий справ Ради народних комісарів УРСР Я.Касян
В 1932 році тут створений Історико-культурний заповідник, а в 1954 році заповідник було розформовано.
На сьогоднішній день місто гордиться своїми уродженцями: істориком, професором О.І. Барановичем, театрознавцем В.Чаговцем, народним артистом М.Кондратюком, мистецтвознавцем О.Черкашиним, драматургом А. Гольфаденом, поетесою Т.Севернюк, лікарем О.Бланком, який в майбутньому став дідом В.І.Леніна і лікував Т.Г. Шевченка.
В місті існують всі умови для відродження заповідника, а зручні транспортні зв’язки, які існують з часів Київської Русі можуть допомогти місту стати значним туристичним та науково-дослідницьким центром.
Поділитися
